Бабуся-геймерка з Донеччини

Людмилі Кулаковий 78 років і вона — геймерка. Грає у онлайн-“шутери”, стрімить і мріє назбирати на новий комп’ютер. Старий, як і майже всі речі, залишився у Білозерському на Донеччині, звідки жінку евакуювали українські військові. Наразі вона живе у Дніпрі в центрі соціальної адаптації людей з інвалідністю “Океан Добра”. Як захопилася комп’ютерними іграми 17 років тому й яка гра найулюбленіша — бабуся-геймерка розказала Суспільне Донбас.

17 років тому, згадує Людмила, захопилась комп’ютерними іграми. Навчив онук.

“Не тільки в Counter-Strike граю, я граю в усі комп’ютерні ігри. Найбільше мені подобається наша українська Metro Exodus. Штук п’ять-шість у мене завжди відкриті ігри. Вони дуже добре допомагають для нервової системи, тим паче у моєму віці“, — говорить Людмила.

“Багато хто не вірить, кажуть: “Бабуся, маразм має бути. У неї руки повинні трястись”. Але у мене руки ніколи не тремтять. Нормальні. Деменції немає, Альцгеймера немає. Реагую на все реально. Так, звичайно, прикро, що не вірять. А я говорю: я ще вас переживу. Ще з вашими онуками буду грати“.

Згодом, каже, почала записувати відео під час гри.

“У кожній грі своя тактика. Я сама її вигадую, сама вираховую за секундами, де можна зробити постріл, де не можна, де взагалі краще промовчати. Багато хто неправильно робить, кидає гранату світло-шумову. Все — видав себе“, — каже Людмила.

Наразі Людмила живе в Центрі соціальної адаптації людей з інвалідністю “Океан Добра”. Одяг — все, що встигла взяти з дому.

“Днів вісім я, мабуть, нічого не їла. Але я вже не мала бажання їсти. А ніде нічого було взяти. Все закрите, все розбите. Мене сильно КАБ налякав, і коли я опинилася біля білого автобуса, і молоденький цей солдатик мене на рученята підняв на цей автобус… Було жахливо. І це єдині люди, які мене врятували. Я на все життя це запам’ятаю“, — ділиться Людмила.

1 вересня Людмила відсвяткувала свій 78-й день народження, каже: мріє про новий комп’ютер і повернення до світу відеоігор.