Що заважає розвитку легального ринку азарту в Україні? Думка юриста
В Україні вже рік як легалізований гральний бізнес. Нещодавно профільне відомство – Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей в Україні гучно відзвітувала про надходження першого мільярда за продаж ліцензій гральному бізнесу. Та чи є цей показник ознакою успіху?
Відомий столичний адвокат Володимир Богатир вважає, що навпаки – це лише десята частка від навіть можливих прибутків. Молодий український легальний ринок азарту і досі лишається таким собі “диким полем” і за комфортністю і прозорістю поки що навряд чи може потягатися з подібними у Кюрасао, Гібралтарі, Мальті, Макао тощо. Причини: потенційні корупційні ризики, зарегульовані, зависокі податки і відсутність державної системи онлайн-моніторингу. За рік дії ЗУ “Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор” вітчизняні чиновники так і не запустили цей механізм контролю індустрії азарту. Тим часом, учасники ринку у відкриту говорять про необхідність дієвих механізмів і відповідей від держави у боротьбі з тіньовими гральними закладами.
За законом державна система онлайн-моніторингу є основним інструментом здійснення Уповноваженим органом, яким є КРАІЛ, функції з державного нагляду (контролю) за діяльністю у сфері організації та проведення азартних ігор.
І ліцензіати зобов’язані підключити відповідне гральне обладнання до цієї системи.
Сама система повинна містити у розрізі кожного грального закладу, кожного грального обладнання та кожної азартної гри, що проводиться, а також у розрізі періоду проведення азартних ігор (день, тиждень, місяць, квартал, рік) інформацію щодо:
- кожної ставки, прийнятої в азартну гру;
- повернутих ставок;
- виплати виграшів в азартні ігри.
Усі операції в системі повинні фіксуватися у режимі реального часу із зазначенням моменту (секунда, хвилина, година, день, місяць, рік) її здійснення.
Відповідно, системи організаторів азартних ігор повинні містити відповідну інформацію та передавати її до державної системи в режимі реального часу. І проводити азартні ігри без використання онлайн-системи організатора азартних ігор, що пов’язана каналами зв’язку із Державною системою онлайн-моніторингу, забороняється, зауважує Володимир Богатир у своєму блозі на “Українській правді”.
Нові можливості
Що ж є сьогодні на практиці?
На сайті регулятора подано списки суб’єктів господарювання, які отримали право (придбали ліцензії) на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, надано перелік установ, які здійснюють сертифікацію грального обладнання (до якого відносяться гральні автомати, гральні столи, в тому числі з кільцем рулетки, онлайн-система організатора азартних ігор, машини для перемішування карт).
Реєстри організаторів, оскільки порядки їхнього формування та ведення були затверджені відносно недавно, ще знаходяться в стадії розробки.
А от діючого акта, який був би підставою для підключення грального обладнання до Державної системи онлайн-моніторингу, як і самої системи (третьої з умов, необхідних для легального ведення грального бізнесу в Україні), досі немає.
Втім, кримінальну відповідальність в оновленій статті 203-2 Кримінального кодексу передбачено лише за організацію або проведення азартних ігор без ліцензії — особою, яка не має відповідного статусу.
Тож щодо решти порушень, в тому числі, в частині прямої заборони проводити азартні ігри без використання онлайн-системи організатора азартних ігор, що пов’язана каналами зв’язку із Державною системою онлайн-моніторингу, можна не перейматися.
Навпаки, відсутність нагляду за таких умов ймовірно відкриває широкі можливості для ведення “бізнесу” представниками регулятору спільно з довіреними ліцензіатами. Без обліку і зайвого податкового навантаження.
У зв’язку із цим цікавим нюансом Закону про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор є той факт, що законодавець, визначаючи завдання Кабміну, не встановив строків саме на забезпечення функціонування Державної системи онлайн-моніторингу.
При цьому, зміна ставок податку на дохід від діяльності з організації та проведення азартних ігор напряму прив’язана до введення в експлуатацію цієї системи (див.п.8 Прикінцевих та перехідних положень).
А те, що гральний бізнес, попри відсутність усіх необхідних умов, в Україні таки ведеться, достатньою мірою свідчить хоча б та кількість реклами онлайн-казино та інших гральних закладів, з якою пересічні громадяни стикаються кожен день.
Угода з ЄС? Не чули
У зв’язку із порушеною проблемою не можна не згадати про Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, яка, оскільки була ратифікована Законом, є складовою частиною національного законодавства и обов’язкова для виконання зокрема і державними органами.
Взяті у міжнародній угоді Україною обов’язки порушують принаймні два цікавих питання, пов’язані з регулюванням грального бізнесу.
– Чи мають право громадяни України грати в іноземних онлайн казино в Інтернеті, які зареєстровані на території Європейського Союзу?
– Чи мають право українські суб’єкти господарювання, які отримали ліцензії на здійснення діяльності онлайн казино відповідно до вимог Закону проводити свою діяльність та надавати послуги для споживачів, які розташовані на території Європейського Союзу?
З цими питаннями юрист звернувся до регулятора, який не дав прямих відповідей.
“У Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей переказали загальні норми закону і, посилаючись на ч. 7 ст. 24 Закону, зауважили, що розповсюджувати, давати доступ, пропонувати до завантаження або іншим чином поширювати в Україні вебсайти, мобільні додатки та/або інше гральне обладнання для участі в азартних іграх, якщо такі вебсайти, мобільні додатки та/або інше гральне обладнання надають доступ до серверів або баз даних осіб, які не є організаторами азартних ігор у розумінні Закону, забороняється. А це тягне за собою кримінальну відповідальність”, пише Богатир.
В цілому, варто зауважити, що в ЄС відсутнє спеціальне законодавство про азартні ігри та їх оподаткування, проте діють окремі директиви ЄС, що містять визначення термінів та особливості оподаткування окремими податками, на які поширюється дія відповідної директиви.
Так, додаток XXVIII до Глави 4 “Оподаткування” розділу V “Економічне і галузеве співробітництво” Угоди України з ЄС передбачає, що Україна зобов’язується поступово наблизити своє законодавство до законодавства ЄС щодо застосування Директиви Ради ЄС від 28.11.2006 N 2006/112/ЄС про спільну систему податку на додану вартість протягом 5 років з дати набрання чинності Угодою.
Відповідно до статті 135 Глави 3 “Звільнення інших видів діяльності від оподаткування” цієї Директиви держави-члени звільняють парі, лотереї та інші форми грального бізнесу на умовах і з урахуванням обмежень, установлених кожною Державою-членом.
Комітет з ПДВ Європейського Союзу в 2015 році також затвердив Рекомендації щодо стягнення ПДВ з компаній сфери грального бізнесу, поширеного в мережі Інтернет, у яких він зазначив, що відповідно до згаданої статті Директиви державам-членам надається право вільно вирішувати чи застосовується звільнення від оподаткування до всіх послуг грального бізнесу чи тільки якоїсь частини.
Також держави-члени вільні у встановленні де і на яких умовах такі послуги можуть постачатися на їхній території.
“Підсумовуючи наведене, можна дійти до висновку, що негативна кадрова селекція, стан правової невизначеності, коли регулятор затягує з підготовкою нормативно-правових актів, необхідних для повноцінного запуску грального бізнесу в Україні, створив значні корупційні ризики в діяльності відомства.
Не визначився регулятор і з Європейським вибором та слідуванню Угоді між Україною та ЄС”, – вважає автор.
Оскільки державна система онлайн-моніторингу сьогодні не працює, цифра у 1 млрд гривень надходжень від грального бізнесу, озвучена КРАІЛ напередодні річниці дії профільного закону, – це продаж ліцензій суб’єктам господарювання, які після одинадцятирічної заборони так і не отримали можливостей для легального заробітку.
За словами юриста, озвучений КРАІЛ прибуток від продажу ліцензій у мільярд грн, насправді не є таким вже й захмарним. Оскільки ще на початку введення легалізації озвучувалися суми удесятеро більші.
“Саме у 10 млрд гривень на рік під час прийняття закону оцінювалася пряма втрата доходів державного бюджету через раптову та безальтернативну заборону грального бізнесу свого часу”, резюмує Богатир.
