За 15 хвилин програв 1,4 млн грн. Військовий психолог — про ігроманію на фронті
Програні за кілька хвилин “бойові”, постійний тиск колекторів на близьких та виснажливі конфлікти в підрозділах. Про ігрову залежність у Збройних силах тривалий час говорили напівголос. З одного боку, азартні ігри стали способом втечі від стресу й пошуком “швидкого дофаміну”. З іншого — причиною важких боргів та руйнування стосунків із родиною та побратимами.
Про реальний масштаб ігроманії на фронті, ефективність заборон, важелі впливу командирів та роботу з бійцями в інтерв’ю LIGA.net розповів начальник психологічної служби 53 ОМБр (3 АК) Владислав Жевжик (друг “Практик”), який у війську з 2016 року та пройшов шлях від курсанта й волонтера до фахівця спецпідрозділу “Кракен”.
Про масштаб проблеми та статистику
Чи проводилися дослідження щодо реальних масштабів ігрової залежності в армії?
Сконцентрованого єдиного дослідження не було. Але з власного досвіду (а я у війську з 2016 року, після випуску з магістратури у 2022-му одразу потрапив до спецпідрозділу “Кракен”) я час від часу регулярно стикаюся з лудоманією та гемблінгом.
Це питання глибоке. Ще до 2018 року мій науковий керівник, який очолював психологічний центр досліджень у Нацгвардії, вивчав чинники, що призводили до надзвичайних подій — самогубств, розлучень, конфліктів. Ігроманія вже тоді була серед них. Тобто проблема існувала й до повномасштабного вторгнення, про неї не мовчать і постійно працюють.
Якщо говорити у відсотках, скільки військових реально грають?
Якщо усереднити по бійцях, то це приблизно двоє з десяти. Двоє з десяти грають на постійній основі. Хтось робить це періодично, з твердим переконанням: “Один раз зіграю — і нічого не станеться”. Але серед цієї групи гравців приблизно 50% — це ті, у кого вже сформувалася стійка залежність. Вони чекають на грошове забезпечення лише для того, щоб віддати старі борги й одразу влізти в нові через чергові ставки.
Чи є серед гравців жінки-військовослужбовці?
Звісно. У моєму оточенні є знайома, яка вже подолала цю залежність, її борги сягали майже одного мільйона гривень.
Тобто суми, які програють бійці, вимірюються сотнями тисяч гривень?
Так, це сотні тисяч гривень. Людина відчуває азарт: закинула суму, пішов виграш, на балансі вже 20 000, 30 000 або 100 000. З’являється ілюзія, що зараз вона це помножить, але втрачає контроль. Що і призводить до негативних випадків.
Я особисто бачив, як боєць програв величезну суму за кілька хвилин. Це було у 2023 році: військовий отримав “бойові”, закинув на рахунок 120 000 грн, за короткий час примножив їх. Зібрався виводити кошти, але в застосунках є добові ліміти. Він встиг зняти 250 000 грн, а на рахунку залишалося ще 1,4 млн грн. За 15 хвилин він відходить і повертається з сумним обличчям: “Я все програв”.
Торік активно обговорювали механізми обмеження для військових — аж до дублювання карток родинами. Як це працює в реальності?
В Україні діє реєстр та спеціальні процедури, куди рідні можуть звернутися щодо обмеження доступу. Адже гемблінг — це така ж залежність, як і будь-яка інша, тільки не хімічна. Це пошук “швидкого дофаміну”, спроба миттєво підняти настрій.
Однак на практиці найкраще це контролюється всередині підрозділу — командирами, сержантами та побратимами.
Чому цей внутрішній контроль дієвіший за офіційні бюрократичні заборони?
Бо там є довіра та неформальне спілкування з військовослужбовцями. Коли командир щиро зацікавлений у розв’язанні проблем підлеглих, він має більший важіль впливу. Наприклад, у 3-й армійській штурмовій бригаді акцент робиться саме на людину та її проблеми.
До мене неодноразово зверталися командири, сержанти та самі бійці проханням попрацювати з тим чи іншим побратимом. Сценарій завжди схожий: у людини залежність, вона залізла в борги, побратими намагаються підтримати, але розуміють, що потрібна допомога фахівця. Тут важливо пам’ятати: будь-яка залежність потребує заміни — надання тих самих емоцій, але без руйнівного впливу на особистість.
Як ігроманія впливає на атмосферу в колективі? Чи виникають крадіжки, конфлікти та борги перед побратимами?
Щодо крадіжок — у моїй практиці такого не було. А от щодо боргів: військовослужбовець може передати побратимові чи родині свою картку чи телефон із застосунком, і перебуваючи на позиції з кожної наступної зарплати поступово виплачує борг.
Головне — це здоровий колектив. Коли є безпечне коло довіри та відчуття побратимства, бійця не залишають один на один із боргами. Я стикався з тим, що побратими йдуть на поступки, відтерміновують борги і разом намагаються знайти вихід.
А що відбувається, коли в процес втручаються мікрофінансові організації та колектори?
Оце справжня проблема. Коли люди потрапляють у скруту, вони вказують номери друзів, рідних, побратимів. І колекторські контори починають тиснути, телефонувати й погрожувати: “Ви вказані як поручитель, чому прострочений платіж?”. Навіть серед моїх цивільних знайомих були випадки, коли через їхні борги від ігроманії мене вказували поручителем — доводилося блокувати номери чи звертатися до поліції.
Чи траплялися випадки, коли ворог намагався використати ігрову залежність та борги бійців для вербування чи збору розвідданих у обмін на гроші?
Звісно, теоретично лудоманія та великі борги роблять людину вразливою для маніпуляцій з боку ворожих служб. Проте на практиці в нашому підрозділі ми з таким не стикалися.
Наразі доступ до легальних казино для військовослужбовців закритий. Чи є ризики, що бійці просто переходитимуть у нелегальні “сірі” сервіси, де немає ідентифікації людини?
Від цього, на жаль, ніхто повністю не застрахований. Тіньовий ринок нікуди не зник, а агресивний таргетинг і реклама в YouTube, на сайтах, чи у блогерів формують хибну ілюзію безпекки. На підсвідомому рівні виникає думка: “Якщо це всюди показують і всі грають, то це нормально і їм можна довіряти”. Згодом бар’єри руйнуються, а цей зовнішній красивий образ найчастіше виявляється фейковим, перед якою гравець залишається повністю незахищеним. Тут усе залежить від здатності людини раціонально мислити та від нашої профілактичної роботи.
Як відбувається робота психологів із залученими бійцями? На якому етапі ви втручаєтеся?
Ми намагаємося працювати на випередження, а не “гасити пожежі”, коли проблема вже розрослася. Тому системна профілактика починається з перших днів мобілізації і супроводжує бійця на всьому шляху служби.
Спочатку йде етап адаптації — на базі навчальних центрів під час БЗВП та ще кілька тижнів після неї, поки бійці залишаються у таборах. У програму підготовки ми обов’язково включаємо розмову про залежності — як про алкоголь чи наркотики, так і про азартні ігри, пояснюємо ризики та наслідки гемблінгу.
Під час таких занять та індивідуальних консультацій ми одразу бачимо тих, хто перебуває в зоні ризику. В особистій розмові бійці зазвичай більш відкриті й розповідають про власні проблеми, тож ми беремо їх на особливий контроль і опрацьовуємо ці теми більш активно.
Ця робота не закінчується після навчального центру, а триває надалі на постійній основі — у перервах між виконанням бойових завдань, під час перебування особового складу на відновленні чи психологічній реабілітації.
Велику роль відіграють командири батальйонів та сержанти: вони щодня поруч із хлопцями в окопах та бліндажах, першими помічають зміни в поведінці й допомагають зреагувати до того, як це переросте у критичну проблему.
Чи передбачені якісь покарання всередині підрозділів, якщо боєць намагається обійти заборони та грати з чужих акаунтів?
Жодного фізичного впливу немає й бути не може — в ЗСУ це суворо заборонено. Всі важелі лежать у площині індивідуальних рішень командира та колективу: це можуть бути обмеження щодо відпусток чи залучення до певних завдань. Все ухвалюється індивідуально в кожній структурі.
Скільки бійців після психологічної роботи та бесід остаточно повертаються до нормального життя і більше не грають?
За моїми спостереженнями, близько 80% вдається втримати. Тобто повторно в гру повертаються орієнтовно 20%. У будь-якій системі є формула: 40% — це наша підготовка та навчання, 40% — це внутрішня когнітивна робота самої людини, і завжди залишається 20% на непередбачувані обставини та стресові чинники.
Головний маркер того, що людина подолала залежність, — це відновлення довіри в підрозділі. Коли боєць усвідомив помилку, працює над собою, і побратими знову починають йому повністю довіряти — це означає, що механізм спрацював.