Олександр Кохановський про свою службу в ЗСУ: «Досвід у геймінгу 100% сюди можна застосовувати»
Олександр Кохановський – постать легендарна в українському кіберспорті. Зрештою, ця галузь зобов’язана фактично своїм розвитком в Україні саме йому. Кохановський та його бізнес-партнери відомі історією із купівлею готелю «Дніпро» за 1,1 млрд грн.
Він багато років був спочатку професійним гравцем, потім менеджером та CEO українського кіберспортивного клубу Natus Vincere. Згодом пішов з NaVi та зайнявся дотичними до кіберспорту бізнес-проєктами. Із початком повномасштабного вторгнення рф пішов воювати з росіянами.
Видання AIN.UA провело бліц-інтерв’ю із Олександром, який нещодавно повернувся з передової та планує вивчитись на снайпера.
- Коли вирішили йти на війну, яка була мотивація? Чи був попередній досвід, приміром, зі зброєю?
- Уточню: ми спочатку пішли у добробат при ССО, потім працювали з поліцією, і уже наразі працюємо із ЗСУ.
Щодо досвіду: так, у мене є базова, досить невелика підготовка, досвід стрільби з вогнепальної зброї.
А мотивація була в першу чергу в тому, що це — моє місто, моя країна. Ніхто не може нав’язувати нам свої правила. Я хочу, аби ми жили з тим урядом, тою владою, яку обираємо ми самі, а не яку нам хочуть насадити шляхом війни.
- Що із вашими робочими проєктами: чи делегували керування, чи підтримуєте зв’язок?
- Багато робочих проєктів, чесно кажучи, поставлені на паузу. Багато проєктів «померли», і відновити їх неможливо. Частину керування проєктами, звісно, довелося делегувати менеджерам.
Зараз досить важко піднімати інвестиції, залучати гроші, і багато венчурних проєктів чекає така сама доля. Але що поробиш, у нас — екстремальна ситуація, яку будемо якось розрулювати, починати усе відбудовувати. Думаю, все вийде.
- Якщо можна про це говорити відкрито: яка у вас спеціалізація та відповідальність?
- У нашому підрозділі різні спеціальності. Наразі проходимо навчання. У нас по одній-дві спеціальності на людину, так що не можна сказати, що в когось є яскраво виражена спеціалізація. Зараз більшість із наших — стрілки, потім проходитимемо навчання із важкою зброєю.
Особисто я хочу «снайперити», проходжу снайперську підготовку. У нас є дрони, супутникові телефони, вміємо наводити арту. Мабуть, можна сказати, що ми себе позиціонуємо як гурт розвідників.
- Ви буваєте близько до фронту (якщо можна розповідати про це)? Які умови, чи все добре зі спорядженням, харчами і т.п.?
- Так, були під Ізюмом, це один із найжорсткіших напрямів. На Барвінкове зараз спрямовані основні наступальні сили. Тут постійно працює артилерія, постійно працюють системи залпового вогню.
Якось уночі нас обстріляли з градів, ми якраз були в домі, і все навколо трусилося. А вже наступного дня поїхали до іншого населеного пункту. На «пєрєдку» постійно обстрілюють: якось вийшов з машини, бачу: просто над головою летить стовб, 6-метрова х*рня, ракета «Смерч». Впала у 50 метрах, слава богу, що попала в поле, і всі лишилися живі. Тут померти можна кожного дня. І потрібно просто прийняти цей усвідомлений ризик.
Щодо умов: спимо по якихось хатах, їмо що дають. Іноді в штабі можна поїсти, іноді волонтери щось подвозять.
- Чи допомагає вам досвід геймера в командних онлайн-іграх?
- Досвід у геймінгу 100% сюди можна застосовувати, звісно, не в усіх випадках.
Але це й робота в команді, і вміння слухати командира, і вміння самому командувати, вміння керувати людьми, швидкість реакції, комунікація — усе це мені зараз дуже допомагає. Це — великі плюси для кожного геймера, який вирішив проявити себе на полі бою.
