Білоруські медіа поширюють сповідь лудомана із 20-річним стажем: той зізнається, все життя грав тому, що мріяв відігратися
Мінчанин Сергій – лудоман із 20-річним стажем. За ці роки він вигравав і програвав великі суми, втратив сім’ю і ледь не ступив у порожнечу. Тепер його головною метою став не виграш, а право знову заборонити грати. Свою історію чоловік розповів виданню MyFin.
“З кожної зарплати поступово збільшував розмір ставок”
Все почалося у 2005. Студент-першокурсник із звичайної родини хотів грошей. Перша ставка була колективною. Сергій скинувся з однокурсниками по 5000 рублів (тоді це було трохи більше 2 доларів за середньої мінської зарплати 220 доларів) на експрес-ставку в Лізі чемпіонів. Програв, але зрозумів механізм гри. Трохи згодом, поставивши 2000 рублів (0,8 долара) на власний прогноз у біатлоні, хлопець виграв 8000 (3,2 долара).
Легка перемога створила ілюзію переваги над букмекером і започаткувала залежність.
За рік залежність посилилася: ставки на футбол робилися навмання, без аналізу. Гра стала нав’язливою потребою: навіть гроші, виділені на проїзд до університету, йшли до букмекерських контор, важливим був сам факт участі в процесі.
«Ще через рік-два в голові завжди стояв план, що із зарплати відіграюся або хоча б виграю суму на потрібну мені річ. На той час мене вже відрахували за неуспішність. За знайомством влаштувався оператором на підприємство з виробництва будівельних матеріалів. Зарплата була непогана, сягала 500 доларів. З кожної зарплати поступово збільшував розмір ставок».
Наївно думав: вища ставка — більший виграш.
У той же час у чоловіка з’явився інтернет і робити ставки стало ще зручніше. Так, доводилося витрачати 40 хвилин на дорогу з дому автобусом, щоб поповнити рахунок на стадіоні «Динамо».
«Пам’ятаю, що стояв у 20-градусний мороз на вулиці, бо потрапив на півгодинну перерву. І стояло багато таких, як я. Зараз, на жаль, поповнити рахунок можна із теплої кімнати за хвилину».
«Вранці замість мрії була порожнеча та перші думки про суїцид»
З появою Live-ставок Сергій увірував у легкий плюс, але мінус лише зростав. Якось він спустив усю зарплату, мріючи її подвоїти, щоб купити новий комп’ютер.
«Я завжди знаходив привід, як попросити грошей у друзів та батька з матір’ю. Були моменти, коли навіть у батьків із гаманця витягав хоч трохи, аби лише закинути на рахунок. У той час уже симптоми залежності виявлялися сильнішими: при виграші відчував максимальну радість, хотів усіх любити та обіймати. При програші зникав настрій і думки були тільки де взяти хоч скільки-небудь грошей на ставку. Цей час був, мабуть, дуже складний. Але собі зауважив, що варто два дні перетерпіти — ломка минає. Але я “насильно” поповнював рахунок, і все починалося знову».
Букмекер в історії рахунку мав усі транзакції за депозитом. Їх чоловік вже мав на 58 сторінок. Він вирішив просто підбити та порахувати — свої програні на той час, як тоді здавалося, 7 млн білоруських рублів нарахував ще на 12 сторінці. Не став дораховувати до кінця. У той момент чоловік зрозумів, що мозок запам’ятовує лише великі депозити, та й то ненадовго. А маленькі не пам’ятає.
«Я вважав, що за весь час програв $20 000. Вважайте, програв нове авто із салону».
Пізніше Сергій одружився. Дружина знала про ставки, але не про масштаби. Програші він списував на штрафи на роботі. Часу дружині приділяв дедалі менше, всі вихідні проводив перед екраном, іноді дивився футбол навіть на 2-3 екранах одночасно. Щоб угамувати азарт у міжсезоння, ставив на все поспіль — від сквошу до кіберспорту.
Життя перетворилося на нескінченний цикл вгадування статистики.
2013-го Сергій відкрив овердрафт та карту розстрочки. Незабаром ліміт вичерпався, він навчився переводити в готівку кредитні кошти і спускати їх на ставки.
«2014-го я захотів собі новий телефон, він коштував 700 тисяч (це близько 10% тодішньої середньої зарплати по Мінську. — Прим. MyFin). Тоді й зірвав куш – 23 млн (зарплата за три місяці. – Прим. MyFin). Залишивши частину грошей на рахунку, вирішив акуратно закріпити успіх алкоголем. Це стерло гальма. Програвши залишок, я люто скасував виплату основного виграшу і за ніч спустив усі гроші на випадковому баскетболі. Вранці замість мрії була порожнеча та перші думки про суїцид. Тоді я зателефонував до знайомого, який зміг підтримати».
Рідні не знали. А як і знали, то думали, що несерйозно це все. Коли чоловік намагався поговорити, все закінчувалося фразами: “Не грай, це неможливо виграти“. Допомоги не пропонували. Коли чоловік вже сам усе усвідомив, батько запропонував закрити один із кредитів, але він відмовився. Навіщо взагалі був потрібний кредит, батько не здогадувався.